22:45 

Для домашнього огнища-2

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
Світило сонце. Мела хурделиця. Трава диміла.
Татари пили кумис і мерзли, проклинаючи лагідну українську зиму.
А у стані Хмельницького було тепло і затишно. На печі сидів Богун, бавлячи трирічного Богданчика лялькою-мотанкою. Поруч, розчесуючи густі вуса, відпочивав Кривоніс, харизматичний гереросексуальний Козак.
Тимофій лежав на підлозі, на розстеленій шкурі Гелени і курив у стелю. Зелений кінь мирно сопів у кутку - зважаючи на -25 і хурделицю, його теж пустили у ставку.
- Холодно, мабуть, бусурманам...-жалісливо сказав Юрасик, зиркаючи крізь шибку на посинілих татар. - Мо", я їм чаю винесу?
Тиміш аж закашлявся
-Усій орді?!! Юрасику, ти ж, казали, вчений, як же гетьманський бюджет?
- Та ну їх, татар... - погодився Богун. - До речі, де поляки?

пробний варіант, можу і змінити, якщо хочете












@темы: Твори. Том 1., ВТПКМ "Буревісник", колективна творчість

URL
Комментарии
2013-01-04 в 23:14 

Повитруля
- Поляки, - поважно сказав Юрасик -усім слали вітання і просили вибачити за запізнення. У них після Різдва великий сушняк.
Раптом за наметом промайнула тінь. Зелений кінь нашорошив вуха. Богдачик голосно причмокнув. Тиміш підкрутив лівий вус і кивнув Кривоносу:
- Виглянь!
Кривоніс вправно (а за три роки прання пелюшок, носіння горщиків і годування малого Богданчика він оволодів такими техніками, що слава про його таємні знання та вміння котилася далеко світом) вихопив шаблю, перекотився через голову три рази, завмер біля виходу з намета і вистрибнув назовні.
- Ти ба! - вихопилося в Богуна. - Який він став вправний.
Знадвору почулися постріли і чиїсь завивання.
У намет заскочив Кривоніс:
- Демони!..

2013-01-05 в 00:54 

*Альтаир*
- Та цур тобі й пек! Дитину злякаєш! - сплюнув Богун. - Люлю-люлю котиночко, засни-засни дитиночко!..
Малий Богдан хрипло завив.
- Добрий вечір вашій хаті! - почулося знадвору.
Кривоніс здригнувся і став із шаблею напоготові, хрестячись.
Постріли і крики знадвору припинилися.
Моторошно скріпнули дошки в сінях, неначе хтось ішов.
Юрасик розридався:
- Хочу в монастир! Читати хочу, а не квасити сивуху з вами!
Раптом запахло пиріжками, і до оселі у вигляді трансцендентного духу влився привид Гелени.
- Тьфу! - сплюнув Максим Кривоніс. - А я вже думав, це кінець світу!
- Піражки з капустай, с яблаками, с ядом, - солодко заговорила Гелена. Раптом помітила свою шкуру із флегматичним Тимішем на ній, зблідла, опустилася до підлоги і сховалася десь у кутку.
У вікно постукав Тугар-бей замерзлою китицею винограду.
- Можна зайти?

2013-01-05 в 01:15 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
- Можна зайти?
- Заходь, ладо моє! - за старою звичкою, винесеною ще з минулого життя, вигукнув Богданчик.
- Господи! - схопився за голову Тиміш, - Тату, б***ь, нащо ви його запросили, він же ще під Збаражем загинув!!!
- Засада...- лаконічно висловився Кривоніс.
- Попадос... - підтримав харизматичного козака Зелений Кінь.
- Конику, ти вмієш говорити! - зойкнув Юрасик.
- А ти це тільки зараз помітив? - скептично поцікавився Тиміш.
- Дурдом... - зітхнув непомітний (як завжди) серед народу Пушкар.
- Дідька лисого, і масовка тут! - зрадів появі Пушкаря Тиміш.
- Товариші, може, ви не помітили, але я до вас зайшов... - трохи ображено втрутився зомбі-Тугар-бей.
- Зайшов, то сідай, чаї ганятимемо, - неуважно відмахнувся Богун. - І не галасуй, тут діти.
Тугар бей знітився і скромно присів за стіл. Привид Гелени моментально поставив перед ним таріль пиріжків.
- Невже вам не страшно? - запитав Тугар-бей. Видно було, що байдужість товариства його зачепила.
- Ой, подумаєш, велике страховидло... - махнув рукою Тиміш. - У нас таких бери-не хочу. І все ж таки... де поляки?
- Дались вам ті поляки. - образився за своїх протеже Богун. - Завтра будуть.
У двері знову постукали...

URL
2013-01-05 в 02:45 

Повитруля
- Хтось вивісив оголошення "День відкритих дверей"? - зло вигукнув Тиміш.
- Казна що! - підтримав його Богун. - Не ставка, а базар якийсь. Так, шановні гості, а не пішли б ви звідси?
Тугар-бей, відволікшись від погладжування колін Юрасика й одночасно жуюючи пиріжки Гелени:
- Які там гості? Тут всі свої!
Тиміш, спльовуючи:
- Казкова наглість!
В двері продовжують енергійно гупати. Показово, що варта при цьому мовчить.
Юрасик, одсуваючись якнайдалі від татарина:
- Відкрить, чи що?..
Всі, хором: - Відкрий!
Двері нарешті відчиняють і до приміщення ввалюється три кремезних бородатих чолов'яги. У одного під пахвою стирчить чиясь голова.

2013-01-05 в 13:55 

*Альтаир*
У одного під пахвою стирчить чиясь голова. З другого разу Юрасик розпізнав, що це - Кобиляча Голова! Упізнав і тихо зомлів, грюкнувши головою об підлогу.
- Хто там? Хто там? - перепитав Зелений кінь.
- Свати прийшли, тобі наречену принесли! - зареготав Кривоніс. теж упізнавши Кобилячу Голову.
- Доброго вечора, - промовила вищезгадана. - Дозвольте заночувати, батьку Богдане! - і три бородані вклонилися.
- Дозволяю, - повагом сказав Богданчик.
- Батьку, - невдоволеним тоном сказав Тиміш. - Тут же корчма неподалік і різні постоялі двори. А ми оце, не при ночі будь сказано (бо вже двадцята година сорок одна хвилина), впускаємо різну наволоч нехрещену.
- Хто тут наволоч, невірний! - скочив на ноги Тугар-бей. - Де мій ятаган! Богдане, благослови дуель!
Богданчик подав знак і, набравши жменю насіння, почав лускати. Поряд на печі примостилися Богун, Юрасик, Кривоніс і Зелений кінь. Кобиляча Голова посилала йому з кутка повітряні поцілунки.
Почався двобій! Глядачі ожили.

2013-01-05 в 20:14 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
Почався двобій! Глядачі ожили.
О, що за січа там була, як зблискували шаблі у танку, як співало щире залізо, як пташиними крилами розліталися рясні шаровари козацькі. Як два соколи зійшлися на герць за соколицю, пардон, за славу козацьку (ну, або бусурманську - це ще з якого боку дивитися). Але пропустимо подробиці, бо те вміє автор описувати батальні сцени.
Скрипнули двері - і в ставку зайшов Пушкар з відром води. Супротивники зупинилися, присоромлено ховаючи очі.
- Пушкарю, ти як завжди, вчасно! - невдоволено буркнув Кривоніс. - До речі, як тебе звуть?
Пушкар знизав плечима і з надією подивився на Юрася. Юрась знизав плечима і зиркнув у бік Богданчика. Богданчик кивнув на Зеленого Коня.
- А я звідки знаю?!! - огризнувся той. - Може ви, звісно, не помітили, але я взагалі кінь. Он хай ногаєць скаже.
- А що зразу ногаєць! - вигукнув Тугар-бей, кидаючи шаблю на підлогу. - У вас що не трапиться - зразу татари винуваті. Визвольну Війну ми через татар програли, пшоно не вродило - татари, грип - знову татари, Пушкар - іще раз татари.
- От ти ще скажи, що ви ні в чому не винуваті... - хмикнув Тиміш.
- А от і не винуваті!
- Гей, хлопці, а як звуть Пушкаря?! - не вгавав Кривоніс.
- Та я взагалі - Кінь! - репетував Зелений Кінь.
- Вмаж йому, Тугаре! - вимагав Богданчик.
- Здається Мартин... - стиха вставив Юрасик. Всі затихли, слухаючи вченого Хмельничченка. - Ну, хоча я не впевнений, можливо - Сидір. Або Микола. Точно не Іван, не Максим і не Богдан. Хоча може бути і Богдан...
- Навчили на свою голову.- буркнув Тиміш. - І взагалі, де ти, як тебе там, взявся? Бачиш, народ через тебе засумував.
Народ засумував. Навіть Кобиляча Голова перестала підморгувати потенційному нареченому і закуняла. Пройшла година.
- Нудно... - зітхнув Богун. - Але я знаю, як всіх потішити. - з цими словами він поліз за припічок.
- Ой, піду я покурю. - вигукнув кмітливий Тиміш і вискочив зі ставки на мороз.
- Я з тобою! Поділишся? - гукнув услід йому Кривоніс і побіг слідом.
- І я! я з вами, чуваки, - крикнув Юрасик і побіг надвір, голосно хряпнувши дверима.
Пушкар зник непомітно, як завжди. Зелений Кінь кресонув копитом, схопив зубами Кобилячу Голову і аллюром поцокав за товариством.
Інші зрозуміли, чим тут діло пахне лише коли Богун витяг запилюжену бандуру.

URL
2013-01-06 в 02:00 

Повитруля
-Тільки не це! - заволав малий Богданчик.- Йване, припини це музичне свавілля! Я ще у твоєму, з дозволу сказати, череві зненавидів кожен акорд обридлої пісні!
- А колись же любив слухати!.. - Ображено сказав Богун - ...натомлений, поклавши голову на моє плече...
Масовка зазітхала, а з карих очей Тугар-бея скотилася скупа чоловіча сльоза. Запанувала тиша.
Нарешті у дверях бочком з'явився Кривоніс і, оцінивши обстановку, махнув назовні рожевою хустинкою:
- Все чисто! Можна заходити!
У покої радо забігли Юрасик і Пушкар. Тиміш повагом увійшов слідом. Воно то звісно -25, але справжній воїн повинен вміти долати будь-які випробування: хоч морозом, хоч вогнем, хоч мідними трубами, а хоч багатичисельними нахлібникими...
- Я чого оце прийшов, - подав раптом голос Тугар-бей. - Власне, завітав я до вас не просто так...
- Я ж казав, що у нього в роду були євреї! - прошепотів Богун Тимошу. - Чим не доказ?
Тиміш скривився і простягнув Богуну десятку.
- Ми слухаєм тебе. - Підбадьорив татарина Юрасик.
- Так от, - продовжив Тугар-бей - за далекими лісами, за синіми морями, у тридесятому царстві, у невашому государстві...
- Коротше, Боян!-не витримав Тиміш. - Казку мені на ніч он і Юрасик може почитати. Справа в чім? Грошей прийшов позичати?
- Це можна! - Не розгубився Тугар-бей. - Але насправді треба допомога у розшуку й впійманні одного розбійника.
- А особливі прикмети чи ім'я у нього є? - запитали раптом три здоровані, про яких досі забули.

2013-01-07 в 15:00 

*Альтаир*
- А особливі прикмети чи ім'я у нього є? - запитали раптом три здоровані, про яких досі забули.
- Аякже! - кивнув Тугар-бей. - Усе знаю! Себе він прозиває Людина-з-Майбутнього, але за чаркою просить себе називати Григорій Савич. Кілька місяців тому з`явився серед моїх людей - і понеслося! Уже три сотні татар кинули кумис, жінок, дітей і поперли пішки на Тибет - просвітлятися. Говорять, у Григорія є чарівна люлька. Як тільки його хочуть схопити, він її запалює і зникає.
В оселі запанувала тиша - вкотре за вечір. За дверима хропли вартові - і це незважаючи на мороз -28. Наближалася північна година.
- Що то за дивина, - нарешті несміло сказав Пушкар, але його, як завжди, не почули.
- Що скажеш батьку? - звернувся Тиміш.
Малий Богданчик поправив рукою неіснуючі вуса і замислився.
- А може, - промямлив Юрасик, - може Григорій Савич нам розкаже, куди все-таки поділась копія статей Березневих? Я ж дві робив, точно пам`ятаю!
- Юрку, а ти у своїх скринях з книжками дивився? - запитав Кривоніс.
- У яких скринях? - тривожно запитав Богун. - Це не ті, з яких я брав папір, щоб піч розтопити?
- А я все голову сушу, де мої книжки діваються, - заплакав Юрасик. - Як ти міг?
- А хто буде хату нагрівати, куліш варити, Богдана годувати?!! - вип`ятив груди Богун. - Богдане, скажи їм!
- Умру в багні, воскресну в Богуні! - завчено промугикав Богданчик і міцно заснув, смокчучи палець.
- А чого так тихо? - стривожився раптом Тиміш.
- Вартові сплять, - крякнув Кривоніс, спихуючи Юрасика зі шкури Гелени і примощуючись.
- Е-е-е, ні, надто тихо сплять. А це ж сто тисяч війська! - відбив Тиміш.
- А раптом це прийшла Людина-з-Майбутнього? - захвилювався Юрасик. - І всі ми підемо... в Тибет!
- Ні, Юрку, краще, - сказав Кривоніс, який здогадався визирнути у віконце. - Це прийшли поляки!..

2013-01-07 в 16:11 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
- Ні, Юрку, краще, - сказав Кривоніс, який здогадався визирнути у віконце. - Це прийшли поляки!..
- А гостинця поляки принесли? - спросоння буркнув Богданчик.
- Та які там гостинці...- пхикнув Тиміш. - Поляки завжди до нас поїсти приходили. І випити також. А Богун і радий старатися.
- А що тут такого протизаконного? - образився Богун. - Христос велів годувати голодних...
- З гетьманської казни... - закінчив Тиміш.
- А я згоден з Богуном - спробував підмазатися до вітчима Юрасик.
- І я! Я згоден з Боогуном! - заговорив уві сні Богданчик.
- І я. - скромно додав Кривоніс.
- І я. - невідомо з якого простору прошепотів Мартин Пушкар.
- Ох, і ці люди керують моєю країно.! - риторично вигукнув Тиміш.- Упирі!
Ніби у відповідь на його репліку за дверима почулося порипування снігу, ніби хтось дуже швидко йшов до ставки, потім хтось чхнув, потім кахикнув, шмигнув носом, хруснув пальцями і жіночим голосом відповів:
- Ой, Тимоше, це ще не упирі. От на початку ХХІ століття... от там будуть упирі... Кровосісі... Проф-фесори...
Потім двері скрипнули і до покою увійшла руда патлата жіночка у каракулевій шубі. Вона мотнула головою, струшуючи сніг з волосся і з порогу звернулася до Богданчика, який вже встигнув прокинутися:
- У Переяслав вже їздили?
Богданчик, Кривоніс, Пушкар і Зелений Кінь знічено опустили голови. Богун різко позеленеів і, затиснувши рота долонею, вискочив на січневий мороз. Юрасик же чесно зізнався:
- Їздили вже... Он бачиш, у Богуна вже три роки як токсикоз. А ти чого заходиш без запрошення?
- Я не нечисть, мені ваше запрошення не потрібне. Я не нечисть. - відрізала руда. А потім заговорила сама до себе: - От я так і знала, що запізнюся! Говорила ж цій блаженій: давай по-швидкому, ти мене рубаєш, я помираю, і ми розходимося у своїх справах. Так ні ж, їй треба монолог штовхгути. На три сторінки. Гекзаметром. І все було б добре... коли б Егіст не перебивав... УУ-уу, ненавиджу пурпур...
- Стоп тебе вбили? - запитав Юрасик. - Ти ж сказала, що не нечисть.. а сама померла...
- Так не нечисть же. Мандрівні образи - вони не помирають, вони самооновлюються. - руда гостя постукала Юрасика по лобі. - Дубина ти, Юрасю, хоч і вчений!
- Вибач, що перебиваю...- скромно вставив Пушкар.- Але ти взагалі хто?
Руда гордо випнула груди:
- Царівна я. Троянська.
- Вау! - офігів Тиміш. Крім нього тему зрозумів лимше Юрасик, який тут же зомлів.
- А як щодо Людини-з-Майбутнього, - спробував змінити тему Кривоніс.
- Там же поляки! - згадав (раптом) Богун.

URL
2013-01-07 в 21:45 

Повитруля
Там же поляки! - згадав (раптом) Богун.
-За них можеш не хвилюватися! - заспокоїв його Кривоніс. - Їхня дорога із жовтої цегли якраз пролягала через чарівний ліс, де росте чар-зілля, так що про гостинці таки можна не перейматися. На понюхати вистачить всім!
- Уже вистачило! - зауважив Зелений Кінь, потягнувши повітря.
І справді, долиною плив зеленавий туман.
- Ой, щось у мене дежа вю... - задумливо промовив Юрасик.
Знадвору чувся неясний гул війська, брязкання шабель, іржання коней, сміх вояків, жарти... Залунали звуки кобзи, лютні, сопілки...
- Вам не здається, панове, що там якось веселіше, га? - нетерпляче тупцяючи запитав Кривоніс.
- Давно вже здається, - підтвердив Богун, озираючись на припічок.
- Е ні! - Богданчик спересердя пожбурив зеленого дерев'яного коника в Зеленого Коня.
- Правильно! Душа потребує кардинальних змін! - вигукнув Пушкар, і одразу знітився під поглядами оточуючик.
- А давайте підемо в похід! - запропонував Юрасик. - Будемо бити в барабани, дудіти в дудки, співати героїчних патріотичних пісень, махати прапорами...
- Я вже навіть бачу це! - промовила раптом рудоволоса. - Жовтогарячі та блакитні стяги, вогнища. заморські фрукти...
- Ідея хороша, - промовив з печі Богданчик, поважно смакуючи густою манною кашою, - але, наскільки я пам'ятаю, у будь-якій справі необхідна мета!
- Дай боже табі здоров'я! Таке мале, а як метикує! - захоплено сплеснув у долоні Кривоніс, який, вважав себе мало не хрещеним батьком поважного малюка.
- Які є пропозиції? - запитав Тиміш, який до цього часу зберігав мовчання.
Товариство замислилось.
- Може ходімо шукати скарб! - з надією промовив Юрась.

2013-01-08 в 00:34 

*Альтаир*
- Може ходімо шукати скарб! - з надією промовив Юрась.
- Ходімо! - сплеснув руками Богун. - Це так романтично! Я от знаю легенду про сорок розбійників...
- До речі - подав голос Богданчик, шукаю за звичкою бунчук і корогви десь під поясом у Богуна. - А як у нас із казною?
- Туго, - прошепотів Пушкар.
- От і файно! - зрадів Богданчик. - Сини мої, гайдамаки, тьфу, тобто просто сини мої! І сто тисяч війська! Вирушаємо в похід! За скарбом! І заодно спіймаємо Григорія-з-Майбутнього, віддамо туркам на втіху.
Тугар-бей зрадів і почав розсипати східні поклони.
- Ну що, - проголосив Богданчик. - На коня!
- Тату... - відкашлявся Тиміш. - Зараз же друга ночі. Може, на зорі рушимо?
- А, так, - знітився Богданчик. - Богуне, мамо, вкладіть мене спати.
- Ох, нелегка моя доля... - схлипнув Богун. - Хто б мене коли вклав... кхе... кхе...
Хтось потушив каганець. Усі вклалися спочивати. Зелений кінь кілька разів прокрутився навколо осі і теж приліг у кутку.
Юрасик Хмельниченко майже поринув у сон, як його розбудив хриплий голос біля лівого вуха:
- А ходімо зі мною в сіни, щось покажу!
Юрасик був дуже допитливий хлопчик, тому зрадів перспективі і тихенько вийшов за кимось у сіни.
- Пугу-пугу! - почулося знадвору.

2013-01-08 в 03:35 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
- Пугу-пугу! - почулося знадвору.
- Хто там, - тихо спитав Юрасик, виглядаючи крізь прочинені двері.
- Козак з Лугу. - відповіли йому сипло.
- А з якого Лугу? З Великого чи з малого?
- З Великого.
- Ой, я зараз, дядечку, лише взуюся, - прошепотів Юрасик і заходився намацувати у темряві свої чоботи.
- Юрасю, не ходи, - сказали з пітьми жіночим голосом. - Добра не буде.
- Мені пароль козацький сказали.
- Та ваші паролі козацькі вже знають всі, кому треба і кому не треба, починаючи від татар, ляхів та москалів, і завершуючи студентами-філологами, які, поміж іншим, і не студенти давно. Не ходи, Юрасю, тебе Кассандра попереджає.
- Воно то, може, і правда... - засумнівався Хмельничченко.
- Та не слухай ти її! - сплюнув незнайомий хрипкий голос. - Ти кому більше віриш, козаку чи бабі?
- Козаку, звісно козаку! - поспішив виправдати своє чесне ім"я Юрась.
- А от я, - втрутилася Кобиляча Голова, яка теж прокинулася. - Згодна з Кассандрою. Чисто з жіночої солідарності. Не ходи, Юрасю.
- Ото порадники! - розсміявся хрипкоголосий. Жінка і голова-без-тулуба, теж жінка.
- Ви вибачте, дівчатка, - знічено пробурмотів Юрасик. - Але я все ж піду Я ж чоловік... При боці маю шаблю, не стручок...
- Отак завжди! Я вже втомилася нагадувати, що попереджала. - позіхула Каса. - Кассандра все неправду говорила... нема руїн... є лиш життя... життя... - і, перевернувшись на бік, заснула.
А Юрасик, намацавши, нарешті свої чоботи, узувся і вийшов надвір. За ним ледь чутно шаруділи чиїсь кроки, але озирнутися хлопець побоювався. Хурделиця вже стихла і ніч стояла яснс та місячна. Недалеко від ставки мерзли татари у юртах. Разом з татарами мерзли поляки, - до Юрася зрідка доносилося їхнє відчайдушне "Матка Боска!". Кричали сичі. З лісу чулося завивання голодних вовкулаків і вовків.
І тут з боку татарського табору на Хмельничченка посунула чиясь тінь.

URL
2013-01-08 в 21:47 

Повитруля
І тут з боку татарського табору на Хмельничченка посунула чиясь тінь.
Але Юрась Хмельницький забагато часу проводив з мужніми чоловіками з шаблюками і менше з розумними чоловіками з книгами. Тому він, вихопивши шаблю, посунув на невідомого:
- Гаманець або життя!
Тінь і не думкала спинятися. Юрасик почав панікувати. Ніч, нехай і місячна та ясна, від хати одійшов далеченько, війська вже сплять - моторошно! Нарешті тінь підійшла настільки близько, що він розгледів, що це всього-на-всього дівчина. І до того ж гарна.
- Хто ти? І що ти тут робиш? - з подивом запитав Юрасик, нарешті спромігшись щось запитати. Такої красуні він ще не бачив. А якщо бути чесним, то і менш гарних дівчат теж не бачив. Та й де б йому їх бачити: то навчання, то козацьке товариство... Така вже доля.
- Я заблукала! - Звабливо посміхнулася незнайомка. - Я збирала підсніжники для мачухи і от збилася з доріжки в лісі. Тут недалеко. Ходім - покажу!
Юрасик завагався. З одного боку - дівчина. Справжня! А з іншого боку він достеменно й не знав, що саме з нею робити. Та й Тимош не схвалить...
Десь здалеку тричі ухнув павич. Дівчина посміхнулася ще привітніше і кивнула у бік лісу.
- А була - не була! - Зважився нарешті Юрасик. - Не вік же цнотливим доживати!
- 30, як бачимо, Хмельниченка не лякали. Він галантно вклонився дівчині і вирішив її для початку обійняти. Але дівчина чомусь не дозволила цього. Тоді Юрасик, як справжній джентельмен, вирішив накинути на неї свою свитку і широким жестом махнувши одежиною зайшов незнайомці за спину. Спини не було.

2013-01-08 в 23:06 

*Альтаир*
Спини не було.
- Ганно? - сіпонувся Юрасик. - Це ти?
- Ні, - швидко відказала Золотаренкова сестра. - Не я.
- А хто ж? - не злазив Юрасик.
- Смерть твоя! - гаркнула Ганна.
Хмельниченку здалося, що його чимось гепнули по потилиці. Падаючи на м`який сніг, він подумав: "Не здалося!"
Закукурікав півень. Зійшло сонце. Богданчик прокинувся і попросився на горщик. Тиміш і Кривоніс розпочали бадьоре обтирання снігом і вранішній гопак. Татари пили кумис і стогнали від польського чар-зілля. Кассандра і Кобиляча Голова фарбували вії, а Зелений кінь стрибав.
Але коли всі посідали їсти (а столовий набір на 12 персон був виточений із кісток Чаплинського та інкрустований очима москалів), Богун сказав:
- А хто прочитає нам молитву?
Оскільки з письменних тут була лишень одна людина, всі повернулися до місця молодшого Хмельниченка.
- А де Юрась? - чомусь зняв шапку Тугар-бей.
- Мабуть що пиріжків моїх об`ївся, - здвигнула плечима Гелена.- Чи в начинці щось несвіже було...
- Синку мій... - заплакав Богданчик. - Де ти? Тимоше, шукай брата!
Тиміш, гортаючи Біблію у розділі про Каїна й Авеля, щось мугикнув.
Прибігли вартові і доклали, що в лісі знайшли підозрілі сліди, неначе тягли когось. А поряд зі слідами був напис:

2013-01-09 в 01:01 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
А поряд зі слідами був напис: "Прихади ноччю на сенавал, не пажалєєш".
- А я все думаю: кого тут бракувало...- почухав потилицю Кривоніс, киваючи на татар і поляків. - А бракувало москалів...
- Ні, Максиме, щось тут не чисто. - не погодився з Кривоносом Тиміш. - Це якась підстава. Дивися, як зроблено напис: анонімус зовсім не знав москальської орфографії. Але він хотів звалити вину за викрадення Юрася на москалів. Отже, у нас із москалями (як щойно з"ясувалося) є спільний ворог (це ж треба - і таке буває). І, що найголовніше: серед наших є зрадник, - боязкий Юрась ніколи б не вийшов вночі надвір сам. Хтось його виманив... - з цими словами Тиміш одягнув капелюха і задимів люлькою.
- Мені було видіння... - спробувала втрутитися Каса, але її надивовижу швидко перебив Пушкар, котрий, як завжди, з"явився несподівано:
- Мовчи, жінко, твій день восьме березня. Іди он краще до Гелени, поможи їй з пирогами. Знаєш, як важко привиду тісто замісити!
- Але ж я знаю..
- Не лізь в чоловічу розмову! - обірвав її джура Хмельницького, він же Іван Виговський. - Твоє діло кіндер, кюхен, кірхен.
Кассандра скептично подивилася на Виговського, потім - на Пушкаря, але нічого не сказала, лише махнула рукою і подалася у ставку - пекти Геленині пироги.
- Треба іти на "сєновал". - приречено констатував Кривоніс. Побратими дружно закивали і стали обговорювати подальші дії. Пушкар же, взявши Виговського під лікоть, відтяг його у бік і став активно щось шепотіти на вухо, кривляючись і жестикулюючи.
- У мене така пропозиція, шановне товариство...

URL
2013-01-09 в 01:55 

Повитруля
- У мене така пропозиція, шановне товариство... - чухаючи потилицю почав Богун.- Оскільки ми нічого не знаємо, треба знайти того, хто щось знає!
- Мудро! - Погодився Пушкар. - Для початку треба опитати всіх присутніх...
- Тут же тисячі людей! - витріщився на нього Богун. - Це ж займе місяці, якщо не роки! А нам Юрасик зараз треба...
- Тоді може кинути руни? - втрутився Тугар-бей
- Ет,- махнув рукою Богун - лише Юрасик таке вмів... Вчений-бо! І на зорях розумівся, і на картах таро, і в нумерології, і навіть фен-шуй розумів!..
- Припини, Іване! - пихнувши люлькою, промовив Тиміш - Знак поганий. Щось ми його наче канонізуєм. Якийсь він у нас ідеальний виходить. Та словами про молодшого недолугого братика горю не поможеш... Треба діяти. Є пропозиції у когось?
Пушкар з Виговським, які до цього часу продовжували перешіптуватися, нарешті приєдналися до інших.
- У нас є ідея, - розпочав Пушкар - перш за все треба послати когось у оточуючі населені пункти й повідомити про викрадення, щоб мати змогу перехопити викрадачів.
- По-друге, - підхопив Виговський - треба вислати погоню. У нас сто тисяч дармоїдів, які вже роки три п'ють, гуляють, розважаються і періодично курять то з поляками, то зі шведами...
- Підтримую! - Погодився Тиміш. - Призначаю вас відповідальними за цю частину операції.
- А з яких це пір ти тут головний? - обурився Богун. - Значить,як Хмельницького народжувати, так Іван, а як парадом командувати, так ти!
- Богдан у нас головний! А ти, як головна жона, сядь краще та помовч - не витримав Тиміш і продовжив - Будемо сподіватися, що з Юрасиком все добре.
Виговський з Пушкарем вийшли з приміщення і невдовзі почувся бойовий марш і цокіт копит - військо рушало на пошуки молодшого Хмельниченка.
Тиміш про щось замислився. На печі заголосив Богданчик. Тугар-бей несподівано кудись зазбирався...

2013-01-09 в 22:22 

*Альтаир*
Тиміш про щось замислився. На печі заголосив Богданчик. Тугар-бей несподівано кудись зазбирався...
- Тугаре, ти куди це? - ображено запитав Богун. - А слив`яночки на дорогу?!
- Та я цей... - зам`явся татарин. - Я ж зомбі, мені в погріб час. Бо цей, сонце ж встало! - з цими словами він заліз у погріб у ящик з буряками і захропів.
Тиміш сів біля вікна, поклав ноги на підвіконня і запалив люльку.
Раптом прискакав Зелений кінь, несучи в зубах поштового голуба. Голуб примав у зубах листа.
- Це гетьману! - скочив на ноги Кривоніс. - Віддайте йому... а, він же ще читати не навчився! Віддайте Юрку, нехай прочитає, а... точно...
- Яка дивна птаха, - у задумі сказав Тиміш, розглядаючи зуби голуба.
- Ой, сіла птаха... - заголосив Богун... - білокрила на тополі...
- Богуне, - суворим тоном сказав Богданчик. - Ти хочеш, щоб я ще раз помер, на цей раз без багна?
- Пісня - то душа України! - пафосно і сварливо відповів Богун.
- А шабля - то душа козака! - вклинився у розмову Кривоніс. - Хоча коли ти, Богун, останнє тримав шаблю? га?
- Та він більше по клейнодах спеціаліст. І по гетьманських бунчуках, - саркастично озвався Тиміш, оглядаючи фартух і очіпок Богуна.
Богун прожогом вискочив, хряпнувши дверима.
- Так хто буде листа читати? Га? - повернувся до нагальної теми Кривоніс. - Піти письменного пошукати?
За п`ять хвилин він повернувся з якимось худим високим типом в капюшоні. Тип попросив окропу, заварив чаю, запалив люльку і почав розшифровувати листа.
- Це від Пушкаря і Виговського, - сказав тип. - Пишуть, що прочесують місцевість, складають акти. Поки що слідів Юрася не знайдено, - тип видихнув з люльки ароматний димок.
- Сідайте з нами, з`їмо борщу, - запропонував Богданчик. - Як вас, пане, величати?
- Загалом-то Григорієм, - поправив окуляри незнайомець. - Але ти можеш звати мене дядько Гришко.
Раптом до оселі вбіг вартовий
- Богун повісився!

2013-01-09 в 22:52 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
- Богун повісився!
- Я не віддавав такого наказу! - з дитячою безпосередністю розсердився Богданчик. - Як повісився?! Що мені, сироті, тепер робити!
- "Що робити"? Дибіли! - сплюнув у серцях Тиміш. - Богуна з петлі витягайте!
Товариство прожогом метнулося у сіни, де між небом і землею бовтався мужик, який свого часу з"їв Березневі статті.
- Пізно... - сказав привид Богуна. - Лише тепер вони взнають, кого втратили, та каятися вже не буде сенсу.
- Погоджуюсь, - підтримав його Богун-зомбі.
- А я думав, що все найгірше з нами вже трапилось в перших трьох частинах... - печально зітнув Кривоніс.

***
Крізь сон Юрасик відчув, що йому незручно лежиться - і від цього прокинувся. Він лежав у цілковитій темряві на купі дрібних тве5рдих предметів. За специфічною прохолодою Хмельничченко здогадався, що предмети металічні, а понюхавши й полизавши, ідентифікував у них золоті червінці.
-Та це ж Гетьманський Скарб! - вигукнув Юрасик у темряву.
- Атож... - захихотіли два голоси. Один з них здався Юрасику віддалено знайомим...

URL
2013-01-10 в 00:09 

Повитруля
- Атож... - захихотіли два голоси. Один з них здався Юрасику віддалено знайомим...
- Де я? - крикнув він у темряву , намагаючись зрозуміти звідки лунали голоси і де може бути вихід. - Що вам від мене треба? - І це було цілком слушне запитання, оскільки юний гетьманський син звик, що йому весь час щось втовкмачували й пояснювали.
Несподівано до нього озвався незнайомий голос:
- Юрію, син Богдана, онук Михайла! Ти наш заручник! І будеш ним доти, доки не прийде по тебе лицар відважний і не відгадає загадку віщу!..
Інший голос приглушено пирснув.
- Яку загадку! - оживився Юрасик, - Я - розумний! Я багацько книг прочитав! - гордовито закінчив він.
- Загадка та - не проста! Слухай-но. "Що у світі наймиліше, найпрудкіше та найситніше?"
Другий невідомий засміявся вже вголос.
Юрась замислився. Такої загадки він точно не зустрічав. Він сутужно пригадував прочитані книги: літописи, патерики, богословська література, казка про котика та білочку...
- Ет... Не те, мабуть, я читав... Хоч назвіться! - не втрачав Юрасик надії пролити світло на неприємну ситуацію.
"Оце вляпався" - думав він . "І все через бабу! Мабуть сама доля відвертає мене від жіночого племені роду людського"
- Якого ви походження і як ваше ім'я? - допитувався він.
-Ім'я? Ім'я наше дуже відоме, щоб ми його називали!

2013-01-10 в 01:23 

*Альтаир*
- Я так не граю! - образився Юрасик.
- Нічого, заграєш, - озвався все той же голос. І Юрасик почув шум кроків, що віддалялися. Навколо було темно, твердо і смерділо чимось неблаговидно. Хмельниченко впав на прокляте золото (за легендою), заплакав і став чекати свого Визволителя.
***
Богуну було видіння. Він сидів на колінах у БХ і вони разом сміялися над Березневими статтями. У кутку стояв меблевий гарнітур зі шкіри рядових поляків. Юрасик був у школі, Тиміш якраз убивав Гелену. Усе було на своїх місцях.
Видіння перервалося страшенним болем у шиї. Чийсь хтивий голос казав:
- ...може и виживе, але працюватиме на лікарів. І до психіатра йому треба.
Голосом Тимоша відповіли:
- Коштів у держави немає!
- Треба продати щось непотрібне, - сказав голос малого Богданчика. - Може, Приазов`я?
- Тату, зовсім у дитинство впали? - незадоволено сказав голос Тимоша. - А влітку де відпочивати будемо?
- А в Криму! Тугар-бей давно запрошував. Зовсім безкоштовно!
- Богдане, ти, їй-Богу, як мала дитина, - крякнув голос Кривоноса. - Знаємо ми його кошт!
Богун застогнав. Привид Гелени як раз намагався запихнути в нього пиріжок з оливками - рецепт Кассандри.
- А хто зараз в Україні гетьманує? - несподівано запитав Григорій у присутніх.
- Хмельницький, батько мій, - не розгубився Тиміш.
- А регент у нього є? В.о., чи щось таке? І, до речі, якщо хочете гарно відпочити, у мене є знайомі в Тибеті. Давно запрошували!

2013-01-10 в 01:59 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
- А регент у нього є? В.о., чи щось таке? І, до речі, якщо хочете гарно відпочити, у мене є знайомі в Тибеті. Давно запрошували!
- Тибет.. тибет.. тибет... ох, я ж недавно чув це слово ненашенське... - почухав потилицю Тиміш. - Тільки от від кого?
- А можна я скажу? - нескромно перебила козака Кассандра. На неї тут же замахали руками і зашикали, щоб вона не заважала чоловікові думати.
- Та чорт з ним, - махнув рукою Тиміш, - з Тибетом, у нас на порядку денному інші проблеми: А) Куди і з чиєю допомогою пропав Юрась; Б) Що робити з Богуном і хто нам тепер співатиме про Коня, я якого біла гривонька.
- Я можу, - хором затягли Богун-зомбі і Богун-привид. - Ой, чий то кінь сто-оїть....
- Нє, так не піде, зараз екзорцистів покличу. - посварив Богунів пальцем Кривооніс. Богуни ображено замовкли
- Не піде. Тепер їх двоє. - погодився Тиміш. - Так, серед присутніх є бажаючі, щоб у них воскрес Богун?
Присутніх як вітром здуло - всі добре пам"ятали як воскресав Хмельницький, супроводжуючи свою перепояву на світ токсикозом, дурними жартами з боку москалів, роками пелюшок і запарювання синтетичних молочних сумішей для немовлят (материне молоко у грудях Богуна так і не з"явилося)є.
- Боягузи! - крикнув їм услід Тиміш.
- А сам? - єхидно поцікавився Пушкар, на мить вигулькнувши з темного куточка.
- А мені ніколи. Я Юрасика шукатиму. І керуватиму операцією воскресіння. Погодьтеся, у цій справі в мене великий досвід.
- Дозвольте сказати - скромно втрутилася Гелена

URL
2013-01-10 в 02:38 

Повитруля
- Дозвольте сказати - скромно втрутилася Гелена
- Що, - скептично поглянув на неї Тиміш - у тебе нова порція пиріжків? А, це ж тут є люди, які ще їх зроду не куштували! - Він поглянув у бік їхнього нового знайомого - Григорія.
Гелена вмить оцінила перспективи, які відкрилися перед нею, - можливість запхати, нехай і фантомні пиріжки, у реальну людину. Низенько вклонившись, Гелена подала тацю з пиріжками Григорію. Той і оком не моргнув, а, покуривши на них своєю люлькою, почав смачно наминати харч. Тиміш присвиснув, а Гелена ледь не закоханим поглядом спостерігала за процесом.
- Гм-гм, щось ми відволіклися, - подав голос Богданчик, зі зростаючим острахом спостерігаючи за Григорієм і за все меншою кількістю пиріжків.
- Сім днів в дорозі - буркнув той, перехопивши погляд Хмельницького.
- Що це? - несподівано вигукнув Богун-привид, показуючи на щось під лавкою.
До цього часу там сидів звичайний поштовий голуб, забившись у найнепомітніший куток приміщення, однак, як виявилось, у небезпечній близькості до Григорія, овіяного клубами диму. Тепер же на місці сіренької пташки був яскраво-червоний сокіл, вражаючи зір присутніх своєю яскравістю.
- Так, вечір перестає бути томним... - загрозливо протягнув Тиміш, беручись за шаблю.
Присутні попідхоплювалися зі своїх місць і щільніше обступили нове диво. Богун-зомбі. намагаючись бути корисним хоч після смерті, підскочив до пташки і схопив голіруч за крила.
Пролунав гучний зойк і Богун як підкошений впав на підлогу.

2013-01-10 в 22:00 

*Альтаир*
Пролунав гучний зойк і Богун як підкошений впав на підлогу.
Виявилося, що втрапив ногою на гнилу дошку. А кричав сокіл, бо Богун видрав йому жмут пір`я з крил.
Тиміш обернувся знайти поглядом Григорія і раптом вздрів, що той малює човен на стіні.
- Куди зібрався?! - закричав Тиміш. - Тримайте його! Полундра!
Григорій стрибнув у човен і, попливши до стелі, зник.
- Він на горищі! - заволав Богун. - Ловіть його, ловіть!
Зчинився гвалт. Козаки лізли на горище, розкидали солому, запалені люльки, кресала тощо...
Звичайно, сталася пожежа. Григорій накивав п`ятами, а ті ж козаки під керівництвом Богданчика, який сидів на Зеленому коні, почали гасити пожежу. На щастя, пішов сніг, і півхати врятували.
Сидячи годиною пізніше в холодній станиці, Тиміш, загорнувшись у шкіру Гелени, палив люльку і сумно метикував, за що це все йому. Півстіни на західній частині не було - згоріла. У неї падав сніг. Богданчик спав на печі - вона топилася, там ще було тепло. Кривоніс гострив шаблю - він був загартований. Зелений кінь з Кобилячою головою форкали десь у припічку - теж грілися. Червоний сокіл сидів на покутті, маскуючись під візерунки на рушниках. Богун-зомбі уже звик до свого нового становища і варив зомбі-борщ. Богун-привид намагався випрати шкарпетки Кривоноса.
Раптом у вціліле вікно постукали. Це був ще один голуб
- Це від Пушкаря і Виговського! - за звичкою сказав Тиміш. - Стоп, а вони ж ген у дворі вже ходять! А від кого тоді лист?
Кривоніс узяв голуба, забрав лист, понюхав його, відкусив і сплюнув:
- Це від викрадачів!

2013-01-15 в 22:52 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
- Це від викрадачів! І хто нам це почитає? Тут же лише неписьменні зібралися! Письменним був один лише Юрасик.
- Максиме, типун тобі на язик, - буркунув з кутка Пушкар. - Юрасик був вчений, а письменні тут усі - не наводь сорому на Військо Запорізьке, ми ж грамоту вивчали. Просто нічого лишнього в голову не брали.
- А діло Пушкар (як його там?) говорить... - загомоніли присутні - кожен з них раптом згадав, що письменний. І всі засоромилися через те, що раніше вадали себе неписьменними. Запала мертва тиша. Чутно було, як на вулиці падає сніг і стогнуть татари від холоду. На кухні, яку пожежа дивом не зачепила, сварилися жінки - до козацтва зрідка доносилися їх мелодійні голоси:
- А я тобі кажу, що оливкова олія корисніша, в ній багато вітамінів, мінерали, незамінні амінокислоти..
- Мої пиріжки смажитимутся лише на соняшниковій олії! Геть звідси, бусурменка!
-Ляшка!
- Курва руда!
Далі почулися звуки бійки, тріск зламаних нігтів, шарудіння висмикуваного волосся, биття посуду...

- Ну, то хтось листа прочитає? - спробував затерти конфуз Зелений Кінь.
- Давйте, - Простягнув руку Тиміш. - Так, пишуть:"ви пачиму на сенавал не приходите, хахли. Єслі не прийдетє на пратяженіі двух часов, ми начнем атрезать пальці вашему юрасю - па аднаму пальцу каждий час".
- Да... - почухав потилицю Кривоніс. - Щось ми про сіновал зовсім забули. Пора б сходити...
Товариство дружно почало збирати зброю і провіант

URL
2013-01-15 в 23:43 

Повитруля
Товариство дружно почало збирати зброю і провіант
- А де цей сіновал взагалі знаходиться? - раптом запитав Кривоніс, роздумуючи: нащо йому четвертий пістоль і як краще перевозити гармату.
Запала тиша. Присутні здивовано переглядалися і знизували плечима.
- Ситуація... - протягнув Тиміш. - Швидко мапу мені!
Богун-привид і Богун-зомбі, покопирсавшись біля припічка, спільними зусиллями знайшли і поклали перед Тимошем старезний запилючений сувій.
- Що це таке? - Тиміш здивовано розглядав креслення - кольорова карта не була схожа на жодну з тих, що довелося бачити Тимошу Хмельницькому до цього часу. На ній були зображення людей у дивному одязі, незрозумілі символи та безліч цифр. Карту перетинали якісь лінії, а у горішньому правому куті стояв хрестик під намальованим деревом.
Як виявилося, інші теж нічого подібного не бачили.
- Де ви це знайшли, Івани? - приступив Тиміш до Богунів, які про щось шепотілися біля печі, помішуючи юшку.
- Га? Та он там, за піччю, скриня з паперами всілякими. Хм... і здається її тут раніше не було... - замислено закінчив Богун-привид.
З'ясувалося, що скриня була замурована у стіні, а коли та впала після пожежі, схованка й відкрилась.
- Час від часу не легше, - зітхнув Тиміш. - Хоча, щось мені підказує, що знахідка ця щаслива і приведе нас до Юрася. А може й до скарбу - закінчив він вже тихіше. - А поки що давайте, врешті-решт, знайдемо цей триклятий сіновал!
Усі згодилися на те, що найближча будівля з сіном згодиться, оскільки , по-перше, викрадачі не уточнювали місце, а по-друге, вимагали з'явитися у проміжок в дві години. Значить об'єкт мав знаходитись поруч.
- Богун-привид, тварини і жінки - на господарстві. Усі інші - за мною! - скомандував Тиміш і вийшов у ніч...

2013-01-16 в 00:37 

*Альтаир*
- Ішов козак на війноньку!.. - бадьоро зарядив Богун-зомбі, чимчикуючи за возом із походною кухнею. Богун-привид, обнявшися з Геленою, витирав слізки і махав платочком. Ніби душа з тілом розставалися...
Татари вишикувалися за козаками. Але сто тисяч - це не попу ковінька, і за 2 години, коли Кривоніс, Тиміш та інші харизматичні люди підходили до великої будівлі з написом "Сіновал", останній загін татар ще не зрушив із місця.
- Стоп! Стоп! - замахав руками Тиміш. - А вам не здається, що операція з визволення мого меншого братика повинна бути таємною?
Військо щось загуло.
- Пушкар повинен відвести військо подалі, - скомандував Тиміш. - А я, Кривоніс, Виговський з одного боку і ти, козак Не... Не... Небаба, чи як там тебе - з іншого. Сірко нам в поміч!
- А вам не здається, що треба розділитися два на два? - зморщив носа Небаба.
Тиміш, потираючи руки, спостерігав, як віддаляється військо:
- Що? В.о. гетьмана вказувати будеш?
Небаба знизав плечима.
- Так, ви лізте у вікна, а я піду у двері, - говорив далі Тиміш. - А Небаба піде через чорний хід!
- Я не пролізу у вікно, - пожалівся Виговський, - у мене артрит!
- А ми підсадимо, - заспокоїв його Тиміш.
Виговського підсадили, Кривоніс стрибнув у інше, Небаба побіг до чорного ходу.
Молодший же Хмельницький з ноги відчинив двері, цілячись пістолем у темряву. Аж зникли його товариші у будівлі, він спокійно зачинив двері і, пішовши навколо сіновалу, відчинив якісь потаємні дверцята біля самої землі. Заліз у них і зачинив.
Він зовсім забув про віз з походною кухнею, на якому сидів Богун-зомбі.
- Ну дива... - прошепотів той. І собі побіг у сіновал.

***
Юрась прокинувся від того, що відлежав собі руку. Під рукою було щось кругле, тверде з двома круглими дірками і однією трикутною.
- А-а-а-а, череп! - заволав Хмельниченко.
- Мовчи, бо з тебе череп зробимо, - озався з темряви знайомий голос.
- Світла! - попросив Юрасик. - Води! Їжі! В сортир!
Яскраво запалало світло. Юрасик закрив очі, бо нічого не бачив.

2013-01-16 в 20:43 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
Яскраво запалало світло. Юрасик закрив очі, бо нічого не бачив.
- Піднімайся, Хмельничченко, - суворо скомандував знайомий голос, - Чуєш, сурми заграли, час розплати настав.
- Якої такої розплати, - захлипав Юрасик. - Я нікому нічого не винен.
- Гріхи батьків лежать на дітях. - патетично заявив інший голос, жіночий, але також знайомий.
- Ганна! - зойкнув Юрасик і розплющив очі. Просто перед ним, на купі золотих червінців (ними була засипана вся підлога) Гетьманського скарбу, стояла Ганна Золотаренківна у всій красі - та ще й під руку з Тугар-беєм.
- Ах ти ж *****, *******, *******, я *****************, що робиться. - не стримав емоцій Юрасик.
- Ну ти й слова знаєш! - здивовано присвиснув Тугар-бей. - Не підозрював за тобою такого. Не дарма люди казали, що вчений...
- Облиш його, Тугарику, - заворкотала Ганна, - ми не для того тут зібралися.
- Ах, так, люба, дякую, що нагадала. - закивав бусурманин клятий. - А зараз, Юрасику, ми розкадемо тобі про свої підступні плани.
- Та ви шо? - скептично хмикнув Юрасик.
- Здається, його напередодні Тиміш покусав. - прошепотіла Ганна на вухо спільникові. Тугар мовчки кивнув.
- Ну-ну! - підбадьорив обох Юрасик, криво при тому посміхаючись. - Дайте вгадаю: ви вирішили помститися батькові, запланували захопити владу в Україні і заодно викрасти Гетьманський скарб і деорганізувати славне Військо Запорізьке. Спочатку Тугар-бей користуючись давніми зв"язками (не дуже дипломатичними, прошу зауважити), обманом проник у ставку гетьмана і відволік увагу побратимів баєчкою про якусь там Людину-З-Майбутнього, яку негайно треба ловити. А коли ж мова зайшла про козацькі скарби, ви зрозуміли, що план може провалитися - і викрали мене. Тугар-бей, змінивши голос до невпізнання, виманив мене з дому, а Ганна, одягнувшись у сексапільну вишиванку, заманила мене до лісу, зігравши на моєму нереалізованому козацькму лібідо. Потім ви, ймовірно, підготували пастку для козацтва українського - і призначили йому зустріч у якомусь безлюдному місці. Наприклад, на сіновалі. Тугар-бей стежив за атмосферою у ставці, Ганна стерегла мене і Гетьманський скарб. Але для зв"язку вам потрібен був хтось із наших, хтось зовсім непримітний. І тут ви подумали про Пушкаря, який, до речі, давно ображається на побратимів за неувагу до власної персони. І про Виговського, який спить і мріє бути гетьманом (я сам чув, як він про це уві сні говорив). А тепер ваш план близький до завершення і ви прийшли сюди, щоб посміятися мені в очі...
- Здогадався, поганець. Казала ж тобі - не бий його по голові! - буркнула Ганна.
- Все одно ми майже перемогли! - відповів їй Тугар-бей.
- А хрін вам! - вигукнув Юрасик, витягаючи з купи червінців Списа Долі, який невідомо коли і як потрапив туди - і загубився.

URL
2013-01-19 в 23:42 

Повитруля
- А хрін вам! - вигукнув Юрасик, витягаючи з купи червінців Списа Долі, який невідомо коли і як потрапив туди - і загубився.
Ганна зойкнула і відскочила подалі.
Тугар-бей, не зважаючи на чималенький кумисний живіт, швидко вихопив і собі шаблю і почалась велика битва. Юрасик так вправно махав Списом, відбивав атаки та виробляв усілякі трюки, що між іншим вирішив: відтепер він нізащо не дасть себе називати Юрасиком. Юрко Богданович як мінімум. І на ви.
- Іду на ви! - згадав Хмельничченко фразу з давньої приповістки і з новою силою продовжив бій.
Тугар-бей зрозумів, що так довго йому не протриматись, тому вирішив піти на хитрість.
- Ти не знаєш головного, - почав він - це місце зачароване: десятки років тут не ступала нога людини, і шкідливі мікроорганізми, яких сила силенна у плісняві, згубно впливають на мозок та викликають галюцінації. Можливо, це все тобі лише здалося і ти досі один у пустій вогкій печері...Подумай про це Юрасику!
- Який я вам Юрасик, дядьку Тугай! - образився юний гетьманич і з усієї молодечої сили ударив суперника під ребра. Ганна заверещала і зомліла, картинно розкинувши руки на купі золотих. Бей завмер і гепнув на підлогу. Очі його почали скляніти, з лівого скотилася сльоза, він захарчав і щось прошепотів. На дерев'яних ногах Юрась підійшов до Тугар-бея і встигнув розібрати:
- Я твій ба...
На цьому місці Тугар-бей захрипів і помер. Юрко простояв ще кілька хвилин. Привид Тугар-бея чомусь так і не з'явився, до чого вже був готовий Юрасик.
-Хм... мабуть, на відміну від Раю, у Джаннаті таки багацько вільних місць... - замислено розмірковував Хмельницький. Він починав відчувати незрозуміле каяття. А ще йому не давали спокою останні слова небіжчика.
- Що зроблено, то зроблено! - вирішив він нарешті. - Але ж і пора вибиратися звідси.

2013-01-24 в 21:16 

*Альтаир*
- Що зроблено, то зроблено! - вирішив він нарешті. - Але ж і пора вибиратися звідси.
- Ти звідси ніколи не вийдеш! - пришипіла Ганна, Золотаренкова сестра. Чи, може, доля України. Прошипіла і перекинула ногою ліхтар.
Спустилася темрява. Але Юрасик вирішив, що він тепер великий хлопчик і також щось вміє.
- Виберуся звідси - закину книжки читати! - вирішив він. - Буду спати на землі і їстиму сире м`ясо! Ганятимусь за молодицями і ворогами нашими. Одних любитиму, як належить чоловікові, інших ... теж любитиму. Ой, щось я заплутався... Урешті-решт, стану гетьманом! Тепер це буде моя мрія! - з цими словами він намацав якийсь тонель (списа він тримав у зубах).
Крадучись тонелем, Юрасик побачив попереду якесь світло і чиюсь тінь.
- Люди! - заволав він, кидаючись уперед. - Хто-небудь! До-по-мо-жіть!!
Тінь розвернулася, і Юрасик на свій жах і подив побачив, що це Виговський і та сама Ганна.
- Стій! Стріляти буду! - заревів Виговський.
- Я завжди знав, що ви будете зазіхати на місце мого батечка. - Заплакав Юрасик. - Оце сюди ще б Брюховецького - узагалі б повна картина маслом була б!
- Готуйся померти! - вів далі Виговський. І наставив пістоля на нещасного.
Раптом знизу відчинився потаємний люк, і голосом Богуна сказали:
- Юрасику, стрибай!
Юрасик стрибнув. Дуже вдарився м`якими частинами пещеного тіла, але вижив.
- Богуне, вперше радий тебе бачити! - заголосив він.
- Тихше, пане Юрасику, - пошепотів Богун. - Вони нас шукають. Крові хочуть. І після цього мене ще зомбі величають...
Над головами в них затупотіли.
- Богуне, скажи мені, - зі сльозами попросив Юрасик. - Ти ж добре знав мого татка... ну, коли ті ще в минулому житті були...
Богун зашарівся.
- Так, зналися ми, - скромно сказав він і поколупав пальцем землю.
- Тугар-бей, коли помирав, - продовжив Юрасик, - щось хотів мені сказати. Мені це не дає спокою!
Богун зітхнув і поклав руку на плече Хмельниченку.
- Я не знаю, як ти витримаєш цю звістку, - сказав він. - Шкода, що ти дізнаєшся це отак. за волосину до смерті...
- Та кажи вже! - простогнав Юрасик.
- Слухай! Щойно, як ти народився, твій татко - не перерветься його воскресіння і жизнь - поклав кругленьку суму в найбагатший банк Швейцарії. А стежити за твоїми фінансами він поставив свою довірену особу - Тугар-бей. Так от, - Богун міцніше стиснув плече Юрасика, - Тугар-бей - твій банкір!..
- Тьфу ти! - сплюнув Юрасик. - А я вже думав! Ледь серце не вискочило!..
- Вискочити воно ще встигне, - пообіцяв Богун, - а воскреснути в собі я вже нікому не дозволю. Ходім звідси.
І вони поповзли якимись тонелями.

2013-01-25 в 22:40 

Толиман
Лучше буря на море, чем оргия в морге(с)
І вони поповзли якимись тонелями. В тонелях було мокро, слизько, пахло квашеними огірками і, - чомусь, - кетчупом, під козацькими животами кумкали сліпі підземні жаби, ворушилися змії, холодні рибини з білими дзеркальними очима, мідії та гігантські равлики, диовижні слизькі медузи, тритони та мокриці, ненароджені синенькі немовлята та ожилий абортований матеріал. Ще тут були сколопендри, павуки, таргани, мухи, черви, восьминоги, камбали, самовбивці, личинки інопланетнимх загарбників, злидні, дитинчата Лох-Несського чудовиська, домовики, що втратили притулок після радянської колективізації 33-го року, вугрі, карасі, водорості і самостійно мислячі рослини, русалки, водяники, підземні рудокопи, нащадки християн, які переховувалися тут на початку н.е - і заблукали, вужі-полози, рахмани черепахи, оселедці, полонені татари, манкурти і чорти, які збилися з маршруту на Пекло. І, звісно, поляки (куди без них?). І москалі. Нарешті, було сміття. Багато різного сміття. Пляшки з-під "Пепсі", недопалки, покошлачені томи "Капіталу", зубні щітки, зламані годинники, битий посуд, засоби жіночої гігієни, зіпсуті DVD, вибиті зуби, розбиті друкарські машинки, прострочені консерви і т.д. З темряви то тут, то там чулися потойбічні голоси, які то тут то там гукали дівчину на ймення Маша.
- Хто це? - спитав Юрасик, завмираючи зі страху.
- Не знаю. - ледь чутно прошепотів Богун-зомбі. З інтонації було чутно, що йому теж боязко.
Раптом з темноти відповіли:
- Це марища приморських жителів. Вони шукають дівчину Машу, яка загубилася в цих катакомбах казна коли.
- Нащо їм та Маша?
- О, Маша може зцілювати коханням... оскільки від бажаючих зцілитися відбою нема, вона періодично тікає до нас у катакомби. І завжди губится - а усі сусіди, родичі, односельчани і приїжджі за дешевим здоров"ям йдуть її шукати. У нас тут весело, бачите!
- А ти хто? - хором зойкнули Юрасик і Богун.
- Я привид. - гордо зізнався невідомий. - Привид Опери. - потім нащось додав: - Львівської опери.
- А що ти тут робиш.
- Це вже зовсім інша історія. - захихотів Привид Львівської опери і швиденько почалапав кудись убік. Козаки лишень чули його затихаючі кроки по воді і скрики підземних чудовиськ, на яких Привид ненароком наступав у темряві.
- Цікаво яку саме історію він мав на увазі? - замислено прошепотів Юрасик.
- Ну, вона явно не про нас, - зітхнув Богун. - Диви!
Балакаючи і лякаючись товариші-побратими самі незчулися, як виповзли з тунелю на світло в кінці тунелю. і там їх уже чекали...

URL
   

Все мы немного того... с альфы Кентавра

главная